top of page
  • Facebook
  • LinkedIn
  • X
  • Instagram
  • Youtube

Ми забуваємо донатити на такмед, але саме він рятує життя наших військових — Володимир Симанишин

Володимир Тихий (Симанишин) в київському офісі "Лелеки"
Володимир Тихий (Симанишин) в київському офісі "Лелеки"

Володимир Тихий (Симанишин) — один із тих, хто не втік від війни за кордон, а навпаки — повернувся звідти, щоб захищати Україну. 


Після півтора року на передовій, складного поранення та реабілітації він продовжує цю боротьбу, але уже у тилу — як волонтер.


Ми зустрілись із Володимиром у офісі Leleka Foundation/БФ Лелека-Україна, куди він прийшов, щоб допомогти підготувати до відправки на фронт рюкзаки бойових медиків. 


Саме якісні турнікети та правильні дії побратимів на етапі домедичної допомоги півтора роки тому врятували Володимиру життя під час складного поранення. Тож він з власного досвіду розуміє важливість тактичної медицини на фронті. Та чи у всіх підрозділів вона є у достатній кількості?


Про це, а також про свій бойовий досвід та життя після поранення «Тихий» розповів у розмові з Leleka Foundation/БФ Лелека-Україна.


Володимиру лише 29, а він — уже ветеран російсько-української війни. 


На момент повномасштабного вторгнення він жив та працював у Польщі, але щойно дізнався про напад Росії, одразу повернувся до України. Каже: інакше й не міг. 


«Краще жити із чистою совістю і бути чесним перед собою», — пояснює чоловік. 



Свій шлях на війні він розпочав із участі у добровольчому формуванні. На той момент за плечима «Тихого» не було жодного бойового досвіду, тож, він зізнається: спершу було дуже важко. 


Через півроку підрозділ Володимира став частиною Сил спеціальних операцій, а сам чоловік перекваліфікувався із розвідника-стрільця на інженера-сапера. Із новими побратимами виконував бойові завдання у Часовому Яру, Бахмуті, Лисичанську та Сєвєродонецьку. 


«Коли виходили із Сєвєродонецька, нас над річкою «плотно» накрили. Це був перший обстріл, коли по нам фактично влучили: снаряди лягали і ліворуч, і праворуч. Ми лишились живими і вибрались звідти лиш дивом. Той момент, я, мабуть, буду пам’ятати все життя», — розповідає чоловік.


На війні щастить далеко не завжди і вже під час однієї із наступних операцій Володимир отримав поранення. 


«Спершу я навіть не усвідомив, що відбулось. Усе трапилось миттєво. Побратими, які змогли добратись до мене, оперативно наклали турнікети і постарались якнайшвидше мене забрати звідти. До речі, один із турнікетів, який я завжди носив із собою на грудях, просто перебило під час вибуху», — пригадує «Тихий».       


Уламки від міни, що розірвалася поруч, зачепили, його стегно, вухо, ліве око та кисті двох рук, які зрештою довелось ампутувати. 



«Тепер я ніколи не мерзну у руки, та й нігті на пальцях не треба зрізати», — жартує чоловік.


Він вже пройшов реабілітацію та отримав біонічні протези, завдяки яким зараз може робити практично все і навіть малює картини. 


«Я можу не просити нікого про допомогу і для мене це  дуже важливо», — говорить Володимир. 


Навіть в тилу він намагається бути максимально корисним для фронту. Наприклад, сьогодні прийшов до офісу Leleka Foundation/БФ Лелека-Україна, щоб скласти рюкзаки для бойових медиків.


«Доводилось бачити ситуації, коли хлопці-піхотинці не мали власних аптечок. І в мене не вкладалося в голові: як так, ти йдеш на штурм без аптечки!? Для мене це було шоком», — пригадує Володимир. 


Старанно розкладаючи засоби такмеду, він у якийсь момент чіпляється протезом за блискавку одного з рюкзаків.


«Ось і попався на гачок», — жартує чоловік, намагаючись визволити біонічну руку.   



Просимо Володимира оцінити наповнення наших рюкзаків. Він задумується, обводить поглядом їх ще раз, уважно вдивляючись у кожну деталь. Зрештою резюмує: «Солідно і дуже якісно».


Чоловік розповідає, що бачить зараз свою місію не лише у допомозі військовим, але і у формуванні правильної суспільної думки про армію та ветеранів. 


«Я повинен спілкуватися як з дітьми, так і з дорослими, щоб вони не лякалися нас. Ми — такі самі люди, як вони. Із нами можна жити, спілкуватися, ми не з космосу сюди прилетіли», — пояснює Володимир.   


Своєю місією він також вважає пояснити суспільству важливість долучення до волонтерських зборів. Зокрема, до зборів, які проводить Leleka Foundation/БФ Лелека-Україна. 


«Від кожного із нас залежить життя хлопців і дівчат, які зараз на фронті, які нас захищають. На жаль, часто ми забуваємо донатити на тактичну медицину, хоча саме вона рятує життя наших військових. А без людей жодна техніка, жоден автомат, жодні дрони нічого не варті», — підкреслює чоловік.         

 

Як і всі, він мріє про завершення війни та хоче побачити на власні очі розквіт України. 


Історія Володимира — ще один приклад того, що якісний турнікет може врятувати життя військового. 


Leleka Foundation/БФ Лелека-Україна працює над тим, аби на фронті були не лише професійні турнікети, але й інші ефективні засоби тактичної медицини. 


Підтримати діяльність фонду можна тут



bottom of page