.png)
Військовий має шість поранень, двічі зашивав собі ногу замість хірурга і розповідає, як навчання на стабпункті допомогло йому врятувати кулеметника із позивним «Тверезий».
«Я маю шість поранень, але списуватися з війська не збираюся. Відчуваю, що потрібен хлопцям і дівчатам тут, на передовій, – так починає розмову з нами 45-річний старший бойовий медик Андрій Кімлик. – А от моя 77-річна мама досі думає, що я працюю в тиловому шпиталі. Не хочу, щоб вона нервувала, розповім усе після перемоги».
Харків’янин із позивним «Доктор Албан» служить із літа 2022 року. Брав участь у звільненні окупованої частини Харківщині, захисті Бахмута та Авдіївки, зараз теж знаходиться на Донбасі.
«У моїй системі цінностей – я на війні до перемоги», – серйозно говорить чоловік, що в цивільному житті працював фельдшером і мануальним терапевтом.
До армії Кімлик пішов добровольцем. Радіє, що рідний підрозділ активно підтримують колишні пацієнти та просто знайомі з мирного життя.
«Володимир та Міла з Нідерландів придбали генератор, прилади нічного бачення, тепловізори, дрони. Тетяна допомогла з тепловізорами, fpv, автівкою. Завдяки моїм друзям Олексію та Артуру в нас з’явилися бус, мотоцикл і навіть квадроцикл. Я вдячний усім, хто постійно готовий кинутися на допомогу й нам, й взагалі військовим», – підкреслює медик.
«Деякі потреби по такмеду закриває бригада, а з деякими можемо прийти лише до волонтерів чи фондів. Отак я вже тричі успішно звертався до Leleka Foundation / БФ Лелека-Україна. Отримував укомплектовані наплічники, ноші-волокуші, оклюзійні наліпки, м’які шини. На жаль, такмед – це розхідники. Речі просочуються кров’ю, падають в багнюку. Бувають екстрені ситуації, коли доводиться на позиціях лишати речі», – розповідає про медичні потреби «Доктор Албан».
Запитуємо звідки такий позивний. «І сміх, і гріх, – посміхається Андрій. – Хлопці спочатку назвали мене просто «Док». Але оскільки в сусідньому підрозділі, з яким ми часто перетиналися, був ще один «Док», то треба було щось вигадати. На той час на моєму телефоні стояв рінгтон шведського виконавця Dr. Alban із піснею «It's My Life». Отак мій позивний перетворився в «Доктора Албана».
Медик не був у відпустці 1,5 роки. Дружина Катерина жартує, що він з’являється вдома, лише коли отримує поранення. Як вже згадував військовий, їх у нього шість. Найскладніше – осколкове у стегно – отримав у бою в Бахмуті. Після нього відновлювався місяць.
Кімлик на прикладі конкретного пацієнта пояснює важливість постійного навчання для бойових медиків.
«Нашого кулеметника із позивним «Тверезий» поранило в шию. Кров била фонтаном, він затиснув рану, далі прибіг командир відділення, теж затискав. Потім з іншої позиції примчав я. Хлопець був у свідомості, я заспокоїв його, наклав турнікет на шию через плече. Він вижив», – пригадує Андрій. Каже, що навчився цього прийома у стабпункті під Покровськом: «Восени 2022-го року мій батальйон був прикомандирований до 110-ї бригади. І мене тоді відправили до них в стаб на навчання. Туди привезли хлопця з аналогічним пораненням. Турнікет на шию через плече йому накладав хтось з бойових медиків на полі бою. Я вперше бачив подібне, зацікавився. І тоді хірург Володимир навчив мене це робити».
А от над своїми пораненнями медик іронізує.
«Розкажу смішну історію. Отримав же чергове в ногу, потрапив до шпиталю у Дніпрі. Хірург вже був готовий зашивати рану, проте його терміново викликали до тяжчого бійця. Сказав, що через пару годин повернеться і зашиє мене. Але я запропонував зробити все самостійно. Лікар погодився, лишив наглядати за мною операційну сестру. Я впорався. Другий раз з пораненням тієї самої ноги я потрапив до того ж шпиталю, до того ж самого хірурга. Він упізнав мене і запитує: ну що, працюємо за перевіреною схемою?», - ділиться спогадами захисник. І додає, що купу разів витягував з себе дрібні осколки, зашивав невеличкі рани та «біг далі». Мовляв, і на фронті намагається максимально діяти з гумором і оптимізмом.
Вдома на старшого сержанта ЗСУ Андрія Кімлика чекають дружина Катерина й дві доньки – 19-річна Альбіна та 16-річна Настя. І, звісно ж, старенька мама, яка не знає, що син воює в одній із найбільших бригад.
Фото – з соцмереж Андрія та з його фотозвітів фонду "Лелека".