Ще три роки тому «Дюк» працював на торговельному флоті. Незадовго до 24 лютого 2022-го він якраз готувався до чергового рейсу, але почалась повномасштабна війна.

«Я зустрів її вдома, у своєму ліжку. Перша думка: з’ясувати, чи всі мої – в безпеці. Узяти у руки валізи та поїхати на кордон, щоб стояти у чергах, я не міг. Не хотів потім червоніти перед нащадками. Навпаки: хотілось зробити щось корисне, щоб усе це якнайшвидше закінчилось», – пригадує той день чоловік.
Нині «Дюк» – бойовий медик у одному з підрозділів Національної гвардії, хоча ще не так давно він боявся ін’єкційі будь-яких інших маніпуляцій в організм.
Як йому вдалося подолати цей страх? Чому знання тактичної медицини важливі не лише на фронті, але й в тилу? Та чому українські бойові медики зараз є найбільш досвідченими і кваліфікованими в світі?
Про це «Дюк» розповів у розмові з Leleka Foundation/БФ Лелека-Україна.
«Чим більше я дізнавався про такмед, тим більше мене це затягувало»
Мій шлях на війні почався, як і у дуже багатьох у нашій країні: з добровольчого підрозділу. У перші місяці війни ми чергували на блокпостах, працювали у мобільних групах. Людей було багато, і під час одного з чергових зборів відбувся розподіл за різними спеціальностями.
У якийсь момент нас запитали: «Хто хоче бути бойовим медиком?» Я озирнувся і побачив просто «ліс рук», а точніше – його відсутність. У голові автоматично увімкнувся звук із мему з цвіркунами.

Я зрозумів, що не хочу опинитись у ситуації, коли мені потрібна буде допомога, а її не те, що інші не нададуть, я сам собі її надати не зможу. Так почався мій шлях бойового медика.
На той момент із такмедом я був практично не знайомий. Щось чув у школі, щось – під час навчання в інституті, а щось – під час роботи на флоті. Усе, що пам’ятав і що на практиці виявилося маячнею: джгут Есмарха, «закидати руку за голову під час венозної кровотечі», «при епілепсії прищеплювати язик булавкою до нижньої губи, аби він не западав».
Загалом такмед був для мене складним і незрозумілим. Я дивився на нього, як на інший світ, у якому не сильно хотів розбиратись. Як наслідок – не усвідомлював важливості цих знань, халатно ставився до аптечки в машині.
Була іще одна річ, яка стримувала мене: я боявся голок, не міг дивитись, як мені роблять ін’єкції, ставлять катетери. Думка про те, що мені можуть щось різати чи зашивати, взагалі лякала.
Але чим більше я дізнавався про такмед, тим більше мене це затягувало. Усе виявилось не таким страшним, як здавалось.
«Я можу якісно робити свою роботу, бо «Лелека» про мене піклується»

Тактична медицина на фронті така ж важлива річ, як і боєприпаси. Неможливо надати якісну допомогу без якісних засобів для цього. Тому коли мене запитують: «Чому важливо донатити на такмед?», – я відповідаю: «Такмед на війні, як кисень для людини: без нього – ніяк».
Увесь особовий склад у нашому підрозділі має індивідуальні аптечки, знає призначення кожного предмету у них. Багато хто купує додаткові компоненти особисто під себе. І це – правильно, бо тактична аптечка – річ, на яку не треба шкодувати грошей.
Із рюкзаком бойового медика мені допомогли у Leleka Foundation/БФ Лелека-
Україна. Я заповнив заявку, пояснив свою ситуацію і мені дуже швидко його надали. Фонд також забезпечив нас оперативними тактичними сумками, за що я йому теж дуже вдячний. Тепер, коли я не можу взяти із собою на задачу рюкзак, я беру сумку і знаю, що зможу в будь-якому випадку допомогти своїм хлопцям.
Загалом тактична медицина та спорядження, яке бойові медики отримують від Leleka Foundation/БФ Лелека-Україна, на дуже високому рівні: усе сертифіковане та надійне, ще ні разу не підводило під час задач. Функціональні рюкзаки, компактні шини для фіксації кінцівок, чудові ампульниці – усе дуже зручне.
Ще хочу відзначити одну маленьку річ. Це спеціальний підсумок для оглядових медичних рукавичок. Із ним ти точно знаєш, що вони у тебе у швидкому доступі, а, отже, ти можеш використати дорогоцінний час не на їх пошук, а на порятунок пораненого.
Отримуючи таку допомогу, я відчуваю велику мотивацію та наснагу. Я розумію, що про мене піклуються, бо дають усе найкраще, щоб я якісно міг робити свою роботу. Це – дуже цінно.
«Кожна втрата бойового медика – вагомий удар по підрозділу»

Я зараз працюю на південному напрямку. Евакуація поранених у нас відбувається, як на колісному, так і водному транспорті. Це – небезпечний процес, але без нього – ніяк.
Найбільше нашій роботі зараз заважають російські FPV-дрони. Уже тривалий час по всій лінії фронту бойові медики постійно гинуть і втрачають поранених, тому що противник полює саме на «еваки».
Кожна втрата бойового медика – вагомий удар по підрозділу. Але таких втрат ми зазнаємо і в тилу. Наприклад, мій побратим – людина із колосальним досвідом, який врятував багато життів на фронті, який розповів мені про Leleka Foundation/БФ Лелека-Україна, загинув вдома: у момент, коли він надавав допомогу людям на місці прильоту, ворог завдав туди ще раз удару. Це – теж тактика противника: випускати ракети по людям, які приїжджають рятувати постраждалих від прильотів.
Загалом роль бойових медиків під час війни – дуже велика. Кожного дня вони виконують титанічну роботу.
Зараз українські бойові медики, як на мене, є найбільш досвідченими і найбільш кваліфікованими у світі. В умовах, коли ворог використовує по нас усе, що тільки можна, вони роблять неймовірні речі, рятуючи життя військових.
Я постійно думаю про те, що навіть одне врятоване життя дає сили працювати далі. Ти можеш більше ніколи не побачити цю людину, а вона може не знати, хто їй допоміг, але саме усвідомлення того, що вона вижила, тебе мотивує. Це відчуття не купиш за жодні гроші.
Я досі витрачаю багато часу на вивчення корисних та цікавих мені матеріалів: читаю різні наукові статті, пости наших українських бойових медиків та інструкторів, комунікую із більш досвідченими колегами, які працюють на гарячих напрямках.
Я дуже радий, що у нас є багато фахівців із тактичної медицини, які займаються просвітницькою діяльністю. В Україні взагалі чудова такмед-спільнота, дуже комунікабельна. Із багатьма її представниками я знайомий лише через соцмережі, але це не заважає мені звертатися до них за порадою чи підказкою, а їм – відповідати мені.
«Неякісний такмед – самообман»
Найцінніше, що у нас є, – наші люди, тому найстрашніше на війні – втрачати особовий склад. Техніку можна відремонтувати чи купити нову, а з людьми так не вдасться.
Від безглуздої економії на засобах тактичної медицини ти втрачаєш людину: оклюзійна наліпка не клеїться, бо пересохла, турнікет не зупиняє кровотечу, бо зламався.
Неякісний такмед – це самообман: тобі здається, що ти маєш засоби для порятунку, ще й зекономив гроші, але це не так. І ти розумієш це тоді, коли вже пізно, коли вже нічого не можна виправити, коли людину не повернеш.
Тому ще раз наголошу: дешевий несертифікований такмед не рятує. І це потрібно постійно пояснювати. Як і важливість опанування навичок першої домедичної допомоги: вони потрібні не лише на фронті, але і в цивільному житті.
Я впевнений, що навіть коли мене немає поруч, мої хлопці можуть надавати якісну домедичну допомогу як собі, так і побратимам. Вони це вже неодноразово демонстрували. І коли вони мені телефонують і кажуть: «Дюк», ми зробили так, як ти нас вчив, і ще й замотали гарно некритичні травми, бо мали час», – я пишають ними.

Історія «Дюка» — ще один приклад того, що якісна тактична медицина допомагає бойовим медикам ефективно рятувати життя військових.
Leleka Foundation/БФ Лелека-Україна працює над тим, аби на фронті були лише сетрифіковані засоби тактичної медицини.
Підтримати діяльність фонду можна тут.